BRIGHT VOLUNTEERS. SPECIAL EDITION #1

Сьогодні День волонтера.  

Мова не лише про людей, які закривають мільйонні збори чи доставляють великі партії гуманітарної допомоги. Це про кожного, хто донатить важливі 10 гривень, ділиться власними речами та житлом, плете маскувальні сітки, або купує їжу змерзлій на вулиці тварині.  З нагоди свята, ми розповідаємо історії людей, які є частинкою Brightgrove, та що вони роблять, щоб змінити Україну та її майбутнє на краще. 

Ярослава Томілкіна, мідл PHP розробниця

Ще до повномасштабного вторгнення, я почала донатити на «Повернись живим». Також, раніше я працювала в компанії, яка допомагала дітям з Богодухівського дитячого будинку-інтернату. Це заклад для дітей з різними вродженими вадами, і ми привозили туди на свята подарунки, допомагали з підготовкою заходів.  Коли почалася повномасштабка, мені дуже хотілося самій піти воювати, але я якраз була вагітна. Замість мене пішли багато друзів та родичів, наприклад чоловік сестри, та мій хрещений. Стало питання, як їм допомагати—так я і почала волонтерити.

В основному я займаюся зборами грошей. Все, про що просять знайомі на фронті—на це і збираємо. Мені спокійніше збирати самій, бо я не знаю, на що конкретно йдуть мої гроші у великих фондах.

З найвражаючих моментів—я дуже запам?ятала конкретний запит, який отримала не так давно. До мене звернувся товариш із запитом про кулі для снайперів. Одна куля—300 гривень, а треба їх було 50. Я створила збір, розповсюдила по знайомих, та закинула туди від себе на 5 куль.  Ці кулі підписали моїм ім?ям, а через те що це снайпер, то одна куля—одне життя окупанта. Тому, друг мені каже тепер, що у якихось росіян буде завжди в голові дзвеніти слово «Яся». З одно боку, дивно звісно думати, що 300 гривень—ціна чийогось життя. Але коли мова йде про окупантів, то це інша справа.  Взагалі, зараз збирати гроші дуже важко, донатів йде набагато менше. При цьому, коли оголошуєш збір і дивишся, які суми йдуть на банку, то це може бути і 5 тисяч—в мене наче така була найбільша. Найменший донат, при тому—це 4 з копійками гривні. І ти розумієш, що якщо б всі скинулись по 4-5 гривень, то можна було б закрити збір навіть швидше, ніж з кількатисячними одноразовими донатами.

Також, я не можу зараз сильно їздити містом, тому за мене це робить батько. Він поїхав в госпіталь, де лежать поранені бійці, відвезти їм трохи речей. І дуже важко бачити зовсім молодих хлопців з серйозними пораненнями, без кінцівок.  Мій родич, який працює хірургом у військовому шпиталі, розказував, що, на жаль, багато ампутацій відбувається через те, що турнікет залишається на кінцівці занадто довго. Бо після 6-7 годин його взагалі вже не можна знімати. І таке відбувається через складні умови евакуації, адже навіть з незначним пораненням єдиним варіантом є накласти турнікет.  Я нещодавно думала над тим, що робити з волонтерським вигоранням. І тут в якийсь момент просто прийшло розуміння, що війна—це фактично назавжди. Вона не закінчиться зараз, через місяць, рік.

Тому, дуже важливо згуртуватися, не допустити внутрішньої боротьби, продовжувати допомагати кожен чим може. Плести маскувальні сітки, збирати пластикові кришечки на протези, консервні банки та упаковки від яєць на окопні свічки.

Якщо ти будь-яким чином приєднуєшся до цієї боротьби, то обов?язково дочекаєшся моменту перемоги. Я вірю в те, що вона колись настане. І дуже круто бути причетним до цієї перемоги.  Власне моя мета волонтерити—щоб усі, кого я люблю, повернулися. Це основна ціль. Дуже хочеться, щоб вони повернулися, щоб був якийсь спокій, всі були вдома. Тому я звісно збираюся продовжувати—ти просто на це підсідаєш, на всі ці емоції. Потім дуже важко з цього злізти.

Данило Парахін, сіньор Android розробник

В перші дні, як і всі ми, я почав скидувати гроші знайомим військовим, щоб вони купили все необхідне. Сам я війну зустрів на милицях, бо за три дні до повномасштабного вторгнення зробив серйозну операцію на ногу та ще не встиг відновитися.

Умовно я почав волонтерити з того, що допомагав моєму товаришу по команді з американського футболу. Він готував для людей, вивозив на вокзал, і я запропонував йому допомогу з пошуком, закупівлями. На той час, в Харкові був сильний брак всього, а я трохи випадково опинився у Львові.

Цей товариш давав мені завдання. Спочатку це була закупівля медикаментів, потім—захист від комах, сонцезахисні засоби, свічки. А першим моїм більш серйозним досвідом був запит одної з бригад на будматеріали для облаштування нових позицій. Тоді я весь день провів на базарі та в Епіцентрі, де купляв зі своїм знайомим необхідні штуки.

Після цього, будматеріали стали моїм профілем. Тому, коли у цього товариша є запит на них, він приходить до мене. На одному базарі мене вже всі знають. Якогось дядьку я там навіть колись довів до сліз. Мені потрібні були казани, а він був напідпитку і спочатку не повірив, що це для військових. Я вже дуже поспішав, і це було єдине місце з казанами. Коли я запевнив його, що це для військових, він розплакався і навіть зробив мені знижку.

Потім мій товариш познайомив мене з дівчиною, яка дуже багато волонтерить і допомагає як ЗСУ, так і з іншими потребами. Не знаю, як вона вивозить взагалі. З того моменту, я зрозумів, що такій людині, яка робить дуже багато, теж потрібна допомога. Тому, після цього я частіше всього кооперувався саме з нею, бо в неї було занадто багато запитів.

Сам я теж продовжував щось купляти і збирати для своїх знайомих або тих, хто до мене звернувся за рекомендацією. На даний момент в цілому я займаюся всім, про що попросять. Будматеріали, дрони, медикаменти, форма, Старлінки, Екофлоу—все, що треба, на що є запит.

В мене є друг, який з перших днів повномасштабки пішов до «Фрайкору». Я намагаюся їм допомагати, збирати на дрони, техніку, форму. Минулої зими актуальною була термобілизна, а цього року хлопці поки не жаліються, наче все ще є. Дізнався багато нового за ці два роки про все, починаючи від дронів до взуття.

Минулої зими в мене був запит від Нацгвардії щодо будматеріалів та супутніх аксесуарів. Я дуже швидко їм допоміг, і після цього, їм ще потрібно було вугілля для буржуйок. Якимось дивом, я прям в Харкові знайшов фірму, яка займається вугіллям, що не дає диму.

Взагалі, я дуже не люблю розмовляти з людьми, про щось домовлятися, тому кожного разу для мене це випробування. Але в той момент, мені треба було зв?язати між собою 5 людей, аби вони скоординувалися щоб забрати 5 тонн вугілля.  Коли хлопці отримали це вугілля, воно їм дуже сподобалось. Але незабаром їм змінили дислокацію і відправили їх на Бахмутський напрямок. Другу партію вугілля я, на жаль, вже не встиг їм передати.

В такі моменти мені стає дуже соромно. На місці військових міг опинитися я. Я розумію, що люди віддають свою молодість, своє життя, все що у них є, заради того, щоб інші в цій країні могли якось нормально існувати.

Перший раз, коли загинув хлопець якому я допомагав, мене це дуже вразило, хоча ми з ним не були знайомі особисто. Я відчував, ніби втратив рідну людину. Потім ми намагалися добитися, щоб йому дали звання Героя України. Зібрали 25 тисяч підписів, петиція дуже довго була на розгляді, але Героя не дали.

Це поки що, бо, наскільки я знаю, його друзі ініціювали повторний збір підписів. На даний момент, йому дали орден «За мужність» ІІІ-го ступеня, що також не всім дають. Шкода, що не Героя України, а ще більше шкода, що хлопець загинув.

З моментів, коли я бачу результат своєї діяльності—записи з дронів, на які ми збирали, доставляли хлопцям. Ці дрони рятують людям життя, бо вночі бачать якусь диверсійну групу або скидають ВОГи на російські позиції.

Але, чесно кажучи, я не можу сказати, що задоволений своєю волонтерською роботою, бо завжди хочеться робити більше. Хочеться щось дійсно змінити, але волонтери мають працювати в купі з усіма іншими людьми.

Я не Притула, не Чмут, не Лачен. Я не зможу щось дійсно дієве і летальне знайти. Але, людям не завжди потрібні Байрактари. Іноді людей дуже сильно рятують лопати. Як кажуть деякі мої знайомі військові, гарна лопата іноді корисніше гарного автомата.

Це мене насамперед засмучує. Тому що люди, які донатять, іноді не розуміють, що маленький збір на тактичну медицину, лопати, пилки, може врятувати життя значно більше, ніж збір на дрон, що тягнеться 4 місяці.

Я не кажу, що на це не треба збирати. Але в мене є знайомі, які кажуть, що скидають тільки на великі збори. Підтримуйте маленькі збори, бо вони нас і приведуть до перемоги.

Мета мого волонтерства—зберегти якомога більше життів наших захисників. Я вважаю, що якщо ти не на війни, то ти повинен бути для війни. Це не значить, що ти не повинен жити своє життя, бо саме для цього люди і стараються. Але просто хочеться, щоб коли це все закінчиться, якомога більше наших воїнів повернулися додому цілими та неушкодженими.

Волонтерство—не та річ, про яку можна сказати «все, мені набридло». Не виходить так. Навіть коли цим не хочеться займатися, коли це не є чимось, що приносить задоволення. Але, якщо я обрав цим займатися, то треба продовжувати, інакше ніяк. 

Вікторія Перейма, івент-менеджерка

Я почала волонтерити ще у 2019 році, коли навчалася в Українській Академії Лідерства в Маріуполі. Тоді в нас один програмний день на тиждень був виділений суто для волонтерства.

Вже тоді я зрозуміла, наскільки важливо безкорисливо допомагати іншим. Якщо в тебе є час і бажання, є безліч людей та організацій яким це потрібно. В мене немає якоїсь конкретної мети—якщо я бачу, що можу бути корисна своїми навичками чи знаннями, то чому б не допомогти.   Зараз моє волонтерство продовжується у форматі молодіжного центру, який я заснувала в Калуші. Там ми підсилюємо спільноту активної молоді, яка цікавиться різними темами, хоче набувати навичок і компетенцій, що стануть у нагоді в дорослому житті. Ми розвиваємо у молодих людей критичне мислення, пропонуємо альтернативні варіанти змістовного дозвілля, та показуємо наскільки важливе навчання впродовж всього життя.  Вплив нашої діяльності на молодь помітний не одразу. Підлітки—такі люди, до яких треба спочатку увійти в довіру, показати, що ти їм не нашкодиш. А не нашкодити—один з ключових принципів, бо іноді, коли стараєшся зробити дуже добре, виходить тільки гірше.

Я бачу конкретний результат роботи нашого центру, коли ми порівнюємо вхідну та вихідну форми реєстрації учасників з їх власною оцінкою результатів навчання. За певними KPI ми вираховуємо співвідношення показників та відстежуємо, як змінилася ситуація.

Також, зазвичай коли я бачу наших відвідувачів другий чи третій раз, вони стають більш позитивними, відкритими, готовими до нових вражень та відкриттів. Вони більш сміливі в плані самовираження, інакше дивляться на світ, знаходять нових друзів.

Як і більшість неприбуткових організцій ми реалізовуємо певні грантові проєкти й програми, проте левова частка роботи команди—це суто волонтерська діяльність у вільний від роботи час. Окрім основної діяльності, займаємося прибиранням засмічених території, влаштовуємо еко-акції.

Зараз ми долучаємося до Всеукраїнської акції «Бойовий Миколай», яка спрямована на те, щоб зібрати на подарунки для дітей з деокупованих територій і допомогти зробити для них свято в день, коли кожна дитина чекає дива.

Також, власне я як волонтерка долучаюся до зборів на потреби військових від більших організацій чи фондів. Я створюю власну невелику монобанку, щоб швидше закрити загальну велику суму. Нещодавно, наприклад, було зібрано кошти та оплачено установку міні-Град для 8-ої ОШБ, яка на Бахмутському напрямку. До цього також допомагала зі зборами на дрони, авто для фронту.  Із складнощів волонтерства для мене—в першу чергу, кожного разу разу чути історії людей, які тебе торкаються. Мені важко не приймати все це близько до серця та не перейматися щодо кожного кейсу. В такому випадку, треба вміти чітко поділити, що залежить від мене в цій ситуації, і чим я можу допомогти.

З найбільш цінних аспектів волонтерства—мене завжди приємно вражає волонтерська спільнота, яка готова жертвувати не просто своїм часом, а іноді й ресурсами, фінансами. Люди, які віддаються цьому на повну, дивують кожного разу.

Ще запам'яталося, як я робила свій перший збір і за добу зібрала 10 тисяч гривень в банку. Тоді це дуже потішило, але пізніше я зрозуміла, що так відбувається кожного разу. Наші люди величезні молодці, бо не забувають донатити. Зараз, звісно, донати сильно впали, тому треба підіймати наш бойовий дух та не забувати, завдяки кому ми можемо жити своє умовно нормальне життя.  Волонтерство вже настільки увійшло в мій нормальний графік, що я не уявляю, як перестану працювати над молодіжним центром, або допомагати ЗСУ. На мою думку, цим мають займатися всі громадяни України, бо це є наш обов?язок. Сумно, що не всі це розуміють в такий складний для країни час.