BRIGHT VOLUNTEERS. РОСТИСЛАВ РАДИШ

Я займаюсь волонтерством давніше, ніж з 2022-го року, десь приблизно з 2016-го року. Але до війни я був більше задіяний у громадській діяльності та молодіжній політиці — це марші, мітинги, протести, та ставлення громадянського суспільства. У 2013-2014 був учасником Революції Гідності.

Пізніше долучався до волонтерських ініціатив у своєму рідному місті та стажувався у державному секторі. Спільно з Міністерством молоді та спорту ми зробили проєкт особистого та професійного розвитку для молодці з метою більше залучити їх у процеси державотворення.

Отримав декілька великих грантів — серед них від ООН та U-LEAD, за допомогою яких я спільно з командою втілив рішення, що дало поштовх у розвитку добросусідства в багатоквартних будинках на території Донецької та Луганської областей.

Зміна діяльності

Як почалась повномасштабна війна, я з командою змінив напрям роботи. Я керівник громадської організації, котра вже має підготовлену команду з 20-ти людей з якими ми пройшли спільні перемоги та виклики.

В одному з проєктів, які ми втілювали до повномасштабки — “З заходу на схід подай привіт!” — ми спільно з міською радою і школами Львова робили малюнки, підписували прапори, а потім їздили на схід і передавали військовим.

24-го лютого мені подзвонили з міської ради і сказали, що треба знайти десяток волонтерів, які будуть координувати біженців, заповнювати списки біженців. Тоді я створив чат волонтерів по Львову і назбирав тридцять тисяч людей, яких ми координували.

Таким чином, у перший день війни ми створили міський штаб. Наш мер також зібрав громадський сектор, щоб вирішити подальший план дій. Ми, наприклад, займались організацією водіїв, які забрали біженців з вокзалу та розвозили по домівкам.

Перші тижні повномасштабного вторгнення я здебільшого виконував функцію комунікатора і був джерелом, звідки люди брали новини про те, що відбувається. Ми допомагали знаходити житло, розвозити людей, вирішувати всі додаткові питання. Також ми почали збирати гроші на потреби військових, і з лютого по березень ми зібрали 3 500 000 гривень.

З березня місяця, я почав брати участь у волонтерських місіях. Перші дві були у Київську область, потім починаючи з травня і впродовж літа я кілька разів їздив на схід. Також я приймав участь у Харківській операції як волонтер. Ми, напевно, були одні з перших, хто туди поїхав. По факту ми там коли заїжджали, то з різницею в дві години між тим, як туди заходили наші військові. Ми навіть бачили, як там досі горіли російські танки.

Так само в Херсоні. Думаю, ми були одні з перших волонтерів там. Коли у п'ятницю ввечері оголосили, що Херсон звільнений, ми вже були там в суботу зранку. Останні дві наші поїздки були в Бахмут, одна з них — на Миколая.

Що ми робили

Я в Україну завіз 24 машин (на момент інтерв’ю). Це те, що мені або подарували, щоб я передав комусь, кому потрібно, або те, що я купив за свої гроші, або те, що купив спільно з друзями. На даний момент нас чекають декілька тачок у Чехії та Польщі.

Також одне з найбільших досягнень — ми завезли приблизно 600 тон гуманітарної допомоги. Сюди входить все починаючи від продуктів харчування та медицини до 248 сонячних панелей.

В березні ще ніхто не знав, як правильно перевозити гуманітарну допомогу з Польщі в Україну. А ми на третій день війни вже завезли дванадцять бусів їжї. В мене в Україні була й до війни мережа зв'язків з державними бізнесом та громадським сектором, тому я зміг домовитися з керівниками української і польської митниці. Ми заїжджали в нейтральну зону і перекидали речі з одного буса в інший, щоб технічно ніхто нікуди не виїжджав.

Загалом, в мене було багато волонтерів, наприклад студенти, з якими з працював раніше. І люди були готові не спати, адже розуміли, що з ранку до ночі будуть робити важливі речі. Для багатьох волонтерство також було можливістю потрапити в класну компанію, з якою вони мають про що поговорити.

А інша причина — Макдональдс :) Це через те, що вони закрилися і нікому нічого не продавали, а нам привозили ще до червня свою продукцію та інгредієнти, поки вони не закінчилися. Це така собі їжа для волонтерів була.

Ще з цікавого — Нетфлікс знімав фільм про волонтерів, про військових загалом, про ситуацію в Україні, і я також туди попав. Я за той час насправді багатьом давав інтерв'ю: Deutsche Welle, New York Times, PBS, також українським виданням.

Також ми з грудня провели у Львові вже три виставки розбитих машин військових, що ми привезли зі сходу привезли. Або в мене особисто є там залишки ракет, російські уніформи, сухпайки, навіть є згущенка російська. Ми це все показуємо з тими машинами.

У грудні та лютому ми проводили благодійні концерти в одному з найбільших торговельних центрів у Львові, де збирали кошти. Також у грудні і січні ми проводили колядки з дівочим хором, які колядували. Ну і відповідно на ті гроші закуповували різні речі для військових. Зараз ці дівчата мають турне по Європі, а ми з міською радою на кінець місяця плануємо зробити ще одну виставку з розбитої техніки, хочемо привезти танк з Краматорську. 

Складності волонтерства

Найбільший челлендж перших тижнів був у тому, що я отримав величезну кількість дзвінків і повідомлень. І якщо ти не відповідаєш 15 хвилин на повідомлення, люди починають тобі дзвонити. Загалом, за цей рік, ми опублікували у волонтерському чаті 35 000 повідомлень або про те, що хтось шукає допомогу, або що хтось може її надати.

Я за один день міг отримувати близько 800-1000 повідомлень в Телеграмі і близько 1500-2000 дзвінків на день. І звісно найскладніше було те, що треба всіх скоординувати. Наприклад, я знаю людей, які можуть дати буси по Львову, і мені дзвонять з військової частини і кажуть, що їм якраз потрібен бус. Але ці люди не знають один одного, тому їх треба спочатку обміняти телефонами і познайомити.

Тобто моє основне завдання було в тому, щоб кожному дати якусь роботу і правильно між собою поєднати людей так, щоб кожен відчував свою залученість. Кожен знав, що він має робити, і кожен розуміє, заради чого він це робить.

Також в перші дні, поки не було можливості виїжджати з Львівською митниці, а речі провезти треба, були проколи з водіями. У багатьох також не було перепусток для комендантської години, а міська рада не хотіла всім їх робити.

Я поговорив з керівником Львівської поліції, і він дав нам дозвіл займатися перевезеннями, але на свій страх і ризик. В мене на другий день війни вже були 16 000 людей в чаті, і все залежало тільки від того, чи я дам я їм дозвіл виїжджати.

Потім у міській раді вирішили ситуацію з перепустками, але люди все одно боялися. Тому мені доводилось з ними їхати, показувати приклад, що все нормально. Я навіть знімав відосики, казав, що буду контролювати, хто їздив, а хто ні. І людям це дуже заходило, такі собі процеси гейміфікації, водії більше не боялись.

Також спочатку було дуже тяжко їздити на деокуповані території або фронтову зону. Я бачив і палаючі танки і машини, і дуже багато мертвих покалічених людей. Коли повертався, просто пив кілька днів. Але потім повертався до роботи, адже знаю, яка в мене мета і що люди потребують моєї допомоги.

Дивні запити

Військові також хотіли їжу з Макдональдса в якийсь момент. Але вони не дуже розуміли, що для цього необхідно зробити: з'їздити в Польщу і назад, потім треба з'їздити зі Львова на схід або Новою Поштою це відправити. Але потім люди розуміють, що твоє завдання складається не тільки з того, що ти тупо купив і передав, а з того що ти залучив купу людей та ресурсів для цього. Тоді всі вже інакше дивляться на такі запити.

Було таке, що кажуть: “Ну ми ж волонтери, давайте купимо квадроцикл.” Але треба розуміти, чи потрібен він реально, для чого його будуть використовувати. Бо люди ризикують і роблять все для конкретної мети. Тоді людина, що подає запит, починає по іншому до цього ставитись.

Ще з цікавого — я навіть не знав, що такі речі існують — це рукавиці, спеціально зроблені для операторів БПЛА. Це така довга така штука, і людина може туди запхати руки, пульт від дрона і керувати дроном в теплі. Це просто щось, і дуже круто, що це придумали і виготовляють у нас в Україні.  Не з моїх запитів, але незвичне, що траплялося — бачив, як волонтери вертоліт везли на евакуаторі. Або бачив новину, що Львівський пласт викупили БТР у Польщі і привезли в Україну. Це дуже грандіозно, наші люди можуть все :)

Рекомендації щодо вигорання

Наостанок, кілька порад щодо того, як не вигорати як у волонтерстві, так і у житті загалом: 

1. Знайте, для чого ви допомагаєте, майте конкретну мету  
2. Не робіть усе самі — майте команду і робіть ротації 
3. Знаходьте час на відпочинок

Якщо поєднувати ці правила, мотивація на волонтерство не буде вас полишати. Ще круто бачити, що роблять інші, і розуміти, що ти можеш додати до цього свій внесок. Так всі разом точно переможемо.